Житло на карантині. Чому заклик “залишатись вдома” для багатьох звучить як знущання?

Допоки світ занурюється у другу хвилю пандемії, а показники захворюваності б’ють рекорди, людство намагається не лише знайти вакцину, а й запобігти помилкам попереднього “карантинного сезону”.

Міста, де максимальне скупчення людей і найбільший ризик інфікуватись, першими прийняли удар і першими намагаються систематизувати як помилки, так і виклики найближчого часу. Це стосується, зокрема, і житла, де містянам доводиться перебувати в режимі 24/7.

Slider image

Скажімо, аналітики, які досліджували тенденції на ринку нерухомості Х’юстона (США), зазначили зростання продажів житла у червні в порівнянні з аналогічним періодом минулого року – в червні цього року було продано 9328 будинків, у минулому році – 8063. Пояснюють вони це тим, що люди настільки втомились від одноманітної квартирної рутини, що або роблять ремонти, або продають нерухомість і виїжджають із обридливих помешкань. Щоправда, зазначають фахівці, падіння ринку із середини березня та у квітні було дуже відчутним, – 20,7 та 21.6% відповідно. Про безробіття, втрату джерел доходів і через це свого житла, у статті, щоправда, не йдеться.

Натомість в Україні аналітичний центр CEDOS провів комплексне дослідження “Коронавірус і житло: аналіз наслідків пандемії”. Це перша аналітична спроба поглянути на ситуацію і проаналізувати головні проблеми. Аналіз здійснено в рамках проєкту ПРООН “Права людини для України”. Попереднє, докарантинне дослідження цього ж центру, яке було проведене 2019 року показало, що житлова політика в Україні не гарантує права на житло для всіх, є економічно неефективною та соціально несправедливою.

Чи змінив карантин ситуацію, розповідає аналітик CEDOS Павло Федорів.

Які основні “больові” точки в темі житла і карантину?

Карантин і пандемія – час коли наявність житла – питання життя і смерті. Усі країни докладали зусиль, щоб забезпечити людям дах над головою і можливість самоізоляції. Державна житлова в Україні і до карантину не гарантувала усім право на житло. На жаль, її недоліки не були враховані під час ухвалення заходів з подолання коронакризи. Власники були захищені субсидіями, позичальники – кредитними канікулами, про орендарів вкотре забули, а бездомним не допомагали навіть волонтери, які з ними працюють. Заклик “сидіть вдома!” автоматично припускав, що у всіх цей дім є, хоча держава зробила недостатньо, щоб забезпечити це. Відсутність навіть комунікації та інформаційної кампанії щодо прав та обов’язків у секторі оренди мала наслідком незаконні виселення та втрату даху над головою частиною людей.

Slider image

Чи є вже статистика, як вплинула криза на житлові питання?

За даними Info Sapiens, 38% українців відчули зменшення регулярного доходу у перший місяць карантину, в березні 2020 року. Для тих, хто орендує житло, така втрата означала ризик втратити дах над головою. За даними CEDOS, у великих українських містах частка людей, що орендують житло, може становити до 15-20%. Регулювання сектору оренди житла в Україні фактично залишилося поза увагою державних органів. Єдиною видимою спробою хоч частково захистити право орендарів був законопроєкт № 3255, але він так і не пройшов розгляд у комітеті та не був проголосований, хоч і є терміновим за своїм змістом.

Питання соціального житла – наскільки карантин може його актуалізувати?

Відсутність соціального житла – кричущий недолік чинної політики, спрямованої на стимулювання приватної власності на житло. Соціальне житло могло бути подушкою безпеки, але його фонд так і не був створений. В рамках реформи житлові програми мають бути переспрямовані зі стимулювання власності на розширення такого фонду. Соцжитло – не лише подушка безпеки для орендарів, але й потенційна можливість для розміщення тут жертв насильства, бездомних, ключових працівників та медперсоналу.

Slider image

У звіті йдеться про те, що відсутність коштів за програмою “доступне житло” є позитивом. Чому?

“Доступне житло” – програма стимулювання власності. Вона економічно неефективна і соціально несправедлива. Замість створювати фонд соціального житла для всіх вона стимулює власність для кількох сотень сімей в рік – далеко не найбідніших та найважливіших. Зупинка фінансування – шанс на реформування програм забезпечення житлом.

Чи йдеться зараз про пільги, податки і цілісні державні програми з реструктуризації боргів за оплату комунальних послуг, адже проблеми невиплат, безробіття в країні за цей період значно зросли?

Реструктуризація боргів ще не почалась, бо закон ще не прийнятий. Питання узгодження житлової політики та соціальної політики давно назріло, бо субсидувати власників неефективно та несправедливо.

Хоча “карантин не став фактором накопичування боргів”, загальна заборгованість за комунальні послуги на 1 травня 2020 року перевищила 63 млрд грн. Така ситуація склалася навіть попри те, що допомогу від держави на сплату житлово-комунальних послуг отримують третина українських домогосподарств.

Чи чує влада ваші висновки і чи є можливість комунікації з нею?

Ми обов’язково надішлемо рекомендації органам влади та будемо докладати зусиль, щоб комунікувати результати та рекомендації в засобах масової інформації.

Slider image

Підсумовуючи. В чому під час карантину виявились суто українські проблеми?

Суто українські? В нас припускають, що у всіх є власність на житло, хоча це не так. Інше – в нас житлова політика часом підмінена політикою щодо будівництва. Коли настала криза, то почали думати як тримати відкритими будівельні майданчики, а не як гарантувати дах над головою для всіх.

Наскільки центральна влада і місцеві органи влади готові слухати і вивчати досвід? Покаже час і… карантин. Саме коронакриза оголила проблеми, які десятиліттями назрівали у житловому хаосі наших міст. Відчуття захищеності, власний дах над головою і зрозуміла, прозора та справедлива житлова політика є чи не вирішальними факторами у гармонійному і стабільному сучасному урбаністичному світі. Здається, що саме зараз добрий час змінювати хаос на гармонію.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі всіх актуальних новин з урбаністики: bit.ly/2D7Sel3