Урбаніст чи містобудівельник?

Я завжди кажу, що отримав класичну для нашої держави освіту: на кафедрі Міського будівництва я здобув кваліфікацію інженер-будівельник за спеціальністю Міське будівництво і господарство. Традиційно, цей напрям підготовки спеціалістів ми звикли називати містобудуванням. І подейкують, що навіть колись давно була така окрема кваліфікація: інженер-містобудівельник.

Тепер я викладаю на тій самій кафедрі Міського будівництва, проте вже факультету Урбаністики і просторового планування. Підкреслюю: урбаністики, замість містобудування.

Хоча, багато хто з моїх колег до цього так і не звик, проте все виглядає досить логічно: раніше, особливо після руйнівної Другої світової війни, міста треба було будувати чи як мінімум відбудовувати. Мене вчили, уявіть собі, буквально з нуля планувати ціле місто: містоутворююче підприємство, залізнична станція, сельбищна територія, санітарно-захисні зони і т.і. Подальші курсові проєкти тільки поглиблювали такі навички: створення парку, планування саморегульованого кільцевого перетину замість регульованого перехрестя, проєкт штучної споруди, здається, шляхопроводу та ціле ТЕО розв’язки в різних рівнях. Мабуть, весь необхідних спектр знань і навичок для будівництва міст в складні післявоєнні роки.

Мій збірний колега у минулому створив всі наші міста. Проте, у 90-х рр. у його чи її роботу почали втручатися бізнес інтереси і це змінило багато чого.

До речі, крім наших міст, також дуже сильно змінилися і ми самі. І наразі, ми маємо зовсім інші проблеми.

Мабуть, дійсно: тепер сучасні українські міста треба не будувати, а скоріше робити більш комфортними для життя. Адже, нас, українців, стає дедалі менше. За прогнозами ООН до 2050 року нас буде всього 35 млн. осіб. Це набагато менше, ніж є зараз. І якщо для столиці України, як міста, де живуть і працюють люди, у перспективі 20 і більше років майже не видно ніяких проблем (ба більше – чим гірше буде економічне та соціальне становище в Україні – тим в Києві буде більше людей), то для менших міст, тим паче в окремих регіонах – все може бути набагато більш сумно.

Умовній Полтаві вже найближчим часом буде дуже непереливки. Малі та середні міста нашої держави втрачають мешканців, що їдуть шукати кращої долі. Тільки уявіть собі – це може перетворити певні із них на “губки”, де в “порах” ніхто не живе.  Тут живуть люди, а тут – ні. Бррр, звучить моторошно!

Тому, нині міста треба не будувати, а робити більш комфортними для життя і роботи, щоб інтенсивно зберігати і примножувати, замість звичного екстенсивного розвитку.

І ось чому на зміну містобудівельнику має прийти урбаніст. Проте, як у випадку із міліцією та поліцією, справа не в назві, а в філософії. Містобудівельник мислить масштабно – то метро хоче збудувати, то розв’язку, то  широченну центральну вулицю. Урбаніст же мислить інакше – багатофункціональні активні вулиці, змішана забудова, ставка на велосипедний та громадський транспорт, замість індивідуального автомобільного.

Ми звикли пишатися своїми досягненнями і багато хто з нас не приймає сучасні виклики – як нагоду не втратити, а навпаки – отримати. Так, ми маємо славну історію, але певне вже час перегорнути цю сторінку. І щоб все склалося добре для наших міст – гортати її має саме урбаніст. Містобудівельник побудував – спасибі йому на тому. Низький уклін! Тепер важливо зберегти і примножити. А конкуренція між містами за мешканців обіцяє бути запеклою!

До справи, урбаністе!