По різні боки паркану. “Огороджені спільноти”: як житлові комплекси за парканами перекроюють місто

Михайло й Олена придбали квартиру в новому житловому комплексі. Помешкання – на першому поверсі, тож з кімнати виходиш на власну невеличку галявинку, обсаджену туями. А діти можуть тут же, поряд, погратися на дитячому майданчику. “Ми спокійні за дочку й сина, адже територія житлового комплексу огороджена та охороняється”, – каже Олена.

Зовсім іншої думки мешканка сусідньої багатоповерхівки Інна. Її донька Софійка бачить за парканом цього житлового комплексу новенький, яскравий дитячий майданчик. І не розуміє: чому для неї туди вхід заборонений?

Закриті житлові комплекси – реалія не лише України. Таке явище назвали “gated community” – “огороджені спільноти”, і урбаністи в усьому світі міркують, як це впливає на міста.

Slider image

Фахівці громадської організації “Агенти змін” розробили рекомендації “Розкриваємо закриті спільноти. Як ми можемо зробити безпечний ЖК без паркану”. Їхня позиція не на боці закритості: “Паркани в місті атомізують його, роздираючи міську тканину на шматки та створюючи закриті й дещо параноїдальні спільноти”.

Співзасновник ГО “Агенти змін” Юрій Грановський сам із родиною мешкає у закритому житловому комплексі. З “Урбаністом” поділився своїми міркуваннями про закриті спільноти.

Безпечно там, де є люди

–  Чи потрібно розкривати  житлові комплекси?

– Поки що немає такого запиту від самих мешканців, адже немає культури організації культурного простору навколо житлових комплексів. І в людей постає питання: а навіщо їх розкривати? Насправді для того, щоб зробити простір цікавішим, щоб там були різноманітніші бізнеси. І другий аспект у тому, що у відкритому просторі просто більше різноманітних людей, і це саме по собі робить простір цікавішим. Ось це могло б бути позитивним ефектом, якого немає при закритті публічних просторів. Але люди не визначають це зараз як проблему, тому що ми скоріше боїмося різноманіття людей, в нас немає культури толерантності, на жаль, культури отримання задоволення від того, що поруч із тобою люди, не такі як ти. Так відбувається через різні причини. Це і низький рівень відчуття безпеки, і багато чого іншого. Тому в людей і постає питання: а навіщо розкривати? Нам зараз комфортніше проводити час поруч з такими, як ми. І тому ми міняємо мультилюдяність на цей комфорт і уявну безпеку.

Slider image

– А чому Ви називаєте безпеку в закритому житловому комплексі уявною?

– Я сам живу в закритому житловому комплексі. І аналізуючи те, що відбувається в моєму ЖК та подібних, я бачу, що там все одно бувають крадіжки, там все одно можуть поцупити з під’їзду велосипед і все що погано лежить, все одно грабують квартири. Тому закритість насправді повної безпеки не дає. Всі, хто хоче щось вкрасти, і через огорожу можуть потрапити всередину. Моя думка полягає в тому, що безпечно там, де є люди. Безпечно там, де є якийсь соціальний нагляд і соціальний контроль. А для того, щоб були люди, простір має бути цікавим для цих людей.

Білі плями в міській тканині

– Як можна зробити цей простір цікавим і що може бути альтернативою парканам?

– Не альтернативою, а скоріше, компромісом може бути створення буферних зон. Це, приміром, кільце з бізнесів, які будуть мати там свої тераси й це буде певною буферною зоною між нашою приватною територією і цим зовнішнім світом, де люди недостойні, це звісно іронія, потрапляти в наш комфортний світ з новими лавками, гойдалками, дитячими майданчиками. Буферною зоною здатне бути все те, що може безболісно використовуватися не тільки самими місцевими жителями. Різні бізнеси, можливо паркова територія. Буферна зона – це місце і той тип дозвілля, де ти зацікавлений у якомога більшій кількості людей. Це можуть бути і території для командних ігор: футбольне поле чи тенісні корти, тенісні столи. Бо навіть якщо в тебе під будинком є тенісний стіл, завжди є проблема, з ким вийти пограти.

– Але при цьому та частина прибудинкової території – з новими лавочками і дитячим майданчиком – залишатиметься закритою?

– Мені здається, що це цілком нормально, коли в людей є приватна територія. Приватна настільки, що вони там можуть, умовно, в трусах або в халаті вийти. Це моя зона комфорту, де я не повинен дотримуватися якихось соціальних норм, а можу поводитися так, як мені заманеться. І очевидно, що такі приватні території не можуть використовуватися великою кількістю людей. Тому що коли велика кількість людей не дотримується соціальних норм, починається хаос. Тому мені особисто здається, що це цілком нормально, коли є якесь приватне подвір’я, невелике, де я можу без остраху залишати велосипед, розвішувати свою білизну сушитися і ходити там в трусах. Так само як і мої сусіди, яких я добре знаю. Проблеми починаються, коли ми оцю приватну територію намагаємося зробити гектарами міської території. Ось це все буде закрите, приватне, і сюди, будь ласка, не заходьте. Тут вже починаються проблеми, тому що з міста випадають просто гектари території. Вони стають для тих, хто живе поруч, просто білими плямами в міській тканині. Я не уявляю, що там робиться. Я не уявляю, хто там живе. Мені туди доступ заборонено. І я ніяк не можу цю територію використовувати. Тоді це проблема.

Slider image

– Ви зазначили, що безпечніше не там, де є якісь огорожі, а там, де є люди. А як відшукати баланс:  наповнити територію людьми та водночас зберегти спокій для місцевих жителів?

– Баланс – це взагалі найскладніше. І він, як на мене, шукається якимось емпіричним шляхом. Але архітектура та устрій простору програмують поведінку. Якщо, скажімо, після 10-тої вечора ми світлом даємо людям зрозуміти, що все, час роботи цього простору закінчився на сьогодні, то якась частина людей це сприймає як сигнал і полишає цей простір. Ми маємо транслювати зрозумілі правила. Приміром, у Сполучених Штатах Америки парки працюють до 10-тої вечора. Після 10-тої в Штатах заборонено перебувати в парках. Правила з часом стають нормою, та для цього їх потрібно транслювати й комунікувати. І водночас вводити контроль за дотриманням цих правил.

Slider image

Плюси та мінуси життя в закритому житловому комплексі

– Ви згадали, що самі мешкаєте в закритому житловому комплексі. Які особисто Ви відчуваєте плюси та мінуси?

– У мене є маленька дитина. Простір нашого житлового комплексу досить великий і там багато КПП, через які можна потрапити в ЖК, але при цьому вони зроблені так, що ти не можеш на автівці проїхати транзитом. Тому там умовно безпечно, бо між будинками не їздять машини, як по шосе. Ну і все ж таки почуваєшся безпечніше, коли навколо люди, яких ти знаєш.

Slider image

Але отримуючи ці комфортні плюси, я отримую й мінуси, що щодня я бачу одних і тих самих людей. У мене не встановлюються нові соціальні зв’язки, тому що весь потенціал соціальних зв’язків я вже вибрав за ті роки, які там живу. І це, звичайно, робить моє дозвілля біднішим. Мені відомо: нічого нового зі мною сьогодні в житловому комплексі не трапиться. Я не зустрінуся з новими людьми, я не потраплю у новий заклад, тому що  вони змінюються досить рідко, я, скоріше за все, не займуся ніякою новою активністю. Тому що там одні й ті самі люди роблять одні й ті самі речі. Ніяких нових ідей. Вони виникають набагато рідше, ніж у відкритому просторі, ніж у парку Шевченка, скажімо. (Парк імені Тараса Шевченка в Києві, – прим.ред.). Тому що коли я йду в парк Шевченка, я знаю, що там будуть люди, які мені невідомі, і вони будуть робити щось, що я ще не бачив. І скоріше за все, за той час, поки я там не був, десь поруч відкрився якийсь новий заклад.

Поки що кількість закритих житлових комплексів в містах збільшується. Це стає певним стандартом серед забудовників. І така ситуація навряд чи зміниться, поки у самих інвесторів, покупців житла не виникне запит на відкритіше життя.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі всіх актуальних новин з урбаністики: bit.ly/2D7Sel3