Перші скульптурні портрети та пам’ятники Шевченку

Сьогодні хочу нагадати читачам про Шевченка. Усвідомлюючи, що у майбутньому, як писав Борис Гринченко, може бути багато рівних Шевченкові талантом, але не кожному буде дано стати пророком для свого народу, його друзі та знайомі загорілися ідеєю втілити образ Кобзаря в монументальному мистецтві ще за його життя.

Виліпити бюст “живого класика” у натуральний розмір першим ще у 1860 р. запропонував відомий скульптор Микола Піменов. Тарас Григорович погодився і невдовзі зʼявилося єдине, виконане з натури, погруддя Шевченка. Вже по смерті поета, у 1862 р., було виконано ще три твори, авторами яких були скульптори Федір Каменський, Петро Забіла та Яків Сєряков. Гіпсове погруддя, виконане останнім, згодом було передано до Російського музею у Санкт-Петербурзі. Бюст, виконаний Ф. Каменським, який особисто знав Т. Шевченка і знімав з його обличчя посмертну маску, був переданий до меморіальної майстерні художника в Академії мистецтв. Інші скульптурні твори, виконані за взірцем Каменського, потрапили до Третьяковської галереї у Москві, Російського музею в Санкт-Петербурзі та Музею Тараса Шевченка у Києві.

Slider image

Ф. Каменський. Бюст Т. Шевченка, 1892 р. Майстерня художника у Санкт-Петербурзі, 1911 р. Джерело: Тиждень.ua

На українських теренах перший скульптурний портрет Шевченка зʼявився на Харківщині з приватної ініціативи родини Алчевських. У 1897 р. Олексій Кирилович Алчевський, купець Першої гільдії, власник Харківського торговельного банку, засновник гірничих і металургійних підприємств на Луганщині, засновник міста Алчевськ, ініціатор створення харківської “Громади”, замовив іншому вихідцю з Харкова, відомому академіку Петербурзької Академії мистецтв В. Беклемішеву, погруддя Кобзаря з білого мармуру. Наступного року бюст було встановлено біля садиби дружини мецената ‒ Христини Данилівни Алчевської, відомої діячки-просвітниці, фундаторки Харківської жіночої недільної школи для дорослих.

Slider image

В. Беклемішев. Бюст Т. Шевченка, 1897 р., м. Харків. Джерело: Тиждень.ua

На жаль, цей імпровізований памʼятник простояв у Харкові недовго. За однією з версій, він був демонтований 1901 р. через відсутність офіційного дозволу на встановлення. За іншою ‒ погруддя було знято самими Алчевськими. Причина такого рішення крилася у тому, що під час економічної кризи О. Алчевський збанкрутував і наклав на себе руки. Родина була змушена продати садибу місцевому купцю Шабельському, а той зажадав знищити бюст Кобзаря. Тоді Алчевські забрали його з собою і ще протягом 20-ти років зберігали в родині. У 1932 р. Микола Олексійович Алчевський передав цей бюст до Картинної галереї Т. Г. Шевченка і зараз цей експонат знаходиться у Національному музеї Тараса Шевченка.

У Києві спроби встановити пам’ятник поетові робилися ще з 1901 р., але безуспішно. З 1904 р. цю ідею активно почали просувати й земські діячі Полтавщини. Зусилля активістів Києва, Золотоноші та Полтави призвели до того, що у квітні 1908 р. збирання коштів на пам’ятник розпочалось по всій Російській імперії. Тоді ж розпочав роботу Об’єднаний Комітет для спорудження пам’ятника Т. Шевченкові, який спромігся оголосити та провести кілька міжнародних конкурсів. Переможцем, хоч і не без критики, було визнано проєкт Антоніо Шіортіно. Однак появі цього памʼятника завадили події Першої світової війни та революційні події 1917 р.

За часів Української Центральної Ради зрушити з місця питання про спорудження пам’ятника Т. Шевченкові в Києві намагався голова уряду Володимир Винниченко. При гетьмані Скоропадському цим питанням опікувався міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко. Але сам час не сприяв реалізації будівничих проєктів у столиці. Натомість завдяки ініціативі українського скульптора Івана Кавалерідзе 27 жовтня 1918 року пам’ятник Шевченку був встановлений в Ромнах.

Slider image

Кавалерідзе працює над памʼятником Шевченку для міста Ромни, 1918. Джерело: Радіо Свобода

Поки в Україні тривала боротьба за збереження власної держави, в Росії при владі закріпились більшовики. Вони ж поквапились “привласнити” собі Шевченка як “полумʼяного революціонера і борця за волю знедолених народних мас”. Відтак протягом листопада 1918 р. погруддя поетові були встановлені у Москві та Петрограді. У Києві гіпсове погруддя поета встановили 1919 р. навпроти входу до музею на Олександрівській вулиці (нині – вулиці Грушевського). Автором погруддя був київський скульптор Федір Балавенський. Цей бюст у серпні того ж року знищили денікінці.

У березні 1920 року, скинувши фігуру княгині Ольги, нові володарі міста встановили на постамент від її памʼятника інше, дуже “модерністично виконанне погруддя Шевченка”, роботи професора Української Державної Академії Мистецтв Бернарда Кратка. Цей пам’ятник кияни досить швидко охрестили “Шевченко на броневику”. Однак і йому не судилось довге життя ‒ через два місяці його розтрощили невідомі.

Slider image

Б. Кратко. Памʼятник Т. Шевченку, 1919 р., м. Київ. Джерело: Тиждень.ua

Поза Києвом протягом 1920-х рр. було встановлено одразу кілька пам’ятників. На могилі Т. Шевченка було встановлено погруддя роботи місцевого майстра-самоука К. Терещенка (1923). У Жашкові, Березані та Луганську було встановлено погруддя роботи скульптора Сергія Жука (1926), а у Золотоноші, Лубнах та Миргороді ‒ скульптора Ф. Балавенського. Найбільше повезло Полтаві, де у 1926 р. було встановлено пам’ятник поетові, виконаний за проектом Івана Кавалерідзе. Доля нинішнього київського памʼятника Тарасу Шевченку, встановленого у 1939 році, широко відома і неодноразово описана.

Slider image

Відкриття памʼятника Тарасу Шевченку в березні 1939 р., Київ. Джерело: lomaster.com.ua

Тож у подальшому буду підбирати інформацію про деякі нетривіальні памʼятники Шевченку, або про маловідомі факти з історії цих монументів.

Slider image

Памʼятник Тарасу Шевченку в Шевченкіському сквері, 2000-ті рр. Фото автора.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі всіх актуальних новин з урбаністики: bit.ly/2D7Sel3