На майдані коло церкви. Публічний простір як місце сили

Місця компактного проживання людей ніколи не були звичайним скупченням будівель, облаштованих для роботи та відпочинку. Точніше, не лише для цього. Традиція збиратись на площах чи майданах, аби відсвяткувати, почути, сказати, засудити чи підтримати і навіть висловити невдоволення має тисячолітню історію. Пов”язана вона із демократичним устроєм передовсім міст. Можна згадати класичні грецькі поліси, тодіщні аналоги міських громад, чи римські форуми, де на центральній площі вирували торгівля, політика, виступи чи звіти та ухвалювались певні колективні рішення.

Публічні простори і сучасних міст базуються на тих же засадах демократичного міського управління. І, звісно, безперешкодного права кожного висловитись і бути почутим. Що сучасні міста пропонують соціально активному населенню? Найчастіше спадає на думку приклад Гайд-парку, міського парку Лондона, де 1855 року вперше відбувся стихійний протест проти заборони торгівлі  у неділю, а вже за майже 20 років було створено куток ораторів (кутком його назвати можна досить умовно, адже це значна частина парку). Треба віддати належне, британська традиція спілкування в цій зеленій зоні вже нині поступається й іншим міським просторам, – періодично мітинги та протести проходять перед парламентом та іншими урядовими інституціями.  Частина міжнародного руху “Occupy” у Лондоні, з назвою “Захопи Лондон” проходила на Трафальгарській площі.

Slider image

Куток ораторів Гайд-парку. Лондон

У жовтні 2010 року Лос-Анжелес пережив свою “тиху революцію”. Тоді на вулиці міста, де традиційно панували автомобілі, влились безмоторні транспортні засоби, пішоходи, снували скейтборди і перетворили мегаполіс на відкритий простір для всіх. Так містяни домоглись початку трансформації свого “міста машин” на справді публічний простір. Зрештою, приклад США показовий, адже ледь не щодня там відбуваються різні соціальні і політичні активності . Переважна їхня більшість – біля урядових будівель. Хоча, є у країні і свої Гайд-парки, але куточків ораторів там нема.

Slider image

CicLAvia, публічний простест громадян Лос Анжелеса, 2010 рік. Назва пов’язана з грою слів: назвою міста та іспанським словом сікловіа – “велодоріжка”

Український міський публічний простір має свою, ще радянську специфіку, – каже Іван Вербицький, директор центру СЕДОС. – Якщо подивитись на особливості містобудування в Україні ми побачимо, як тут досягались певні політичні цілі. Міста конструювались так, аби в них можна було проводити паради під певні політичні події. Тому в більшості міст існують площі чи бульвари, аби там можна було влаштовувати демонстрації. На сьогодні ці простори використовуються для проведення різних соціальних, політичних активностей.

Разом із тим, ці площі чи майдани використовують і у розважальних чи комерційних цілях. Таким чином публічний простір перетворюється на середохрестя різних візій, культур, цілей.  Але лишаються особливі точки на мапах сучасної України, де активність громади є пульсуючим нервом.

Такі місця вже дизайновані або мають бути дизайновані, – підтверджує Іван Вербицький. Інша річ, що раніше політична активність була інспірована зверху. А зараз чимало цих площ використовується і для низових активностей. Бо коли людям потрібно вийти на протест або висловити свою позицію, вони збираються біля адміністративних будівель. А радянське містобудування передбачало, що радянський орган управління має мати перед собою площу, де ростуть блакитні ялини і де можуть зібратись трудящі на 1 травня чи іншу потрібну дату. 

Типовий радянський підхід до формування простору. Житомир

Чи мають бути якісь особливі сучасні урбаністичні вимоги до таких площ? В будь-якому місті, де люди виходили на площі, вони це робили. Але не всюди є ці радянські кліше. Скажімо. У Львові знаменита “стометрівка” на площі Ринок біля ратуші та пам’ятника Шевченку лишається улюбленим місцем зборів небайдужих містян.

Slider image

Проспект Свободи, Львів

Ці громадські простори, продовжує Іван Вербицький, не облаштовані для різних соціальних та політичних активностей. “Влада не облаштовує місто під революцію”, каже він.  І наводить приклад майдану, який був перебудований, де з”явилось чимало скульптур. Серед іншого. Це робилося і для того. Аби ускладнити процес проведення масових акцій. Існують приклади, коли на майдані проводились різноманітні шоу для того, аби зайняти весь цей простір і уникнути небажаних для влади акцій.

Slider image

Як писав Павло Тичина, “на майдані коло церкви революція іде”. – чи це такий собі традиційний устрій українського простору? Іван Вербицький стверджує, що в палаті мір і ваг немає ідеальної площі для протесту, під яку всі площі світу треба підлаштовувати, аби вони були схожі. Так, є простори, які краще підходять для висловлення своєї позиції, а є гірші. Але для людей, які мають сильну потребу зібратись, які готові витратити частину свого денного життя для висловлення, комфортність публічного простору вже не надто турбує. Було би круто. якби цей простір був максимально зручним, але це вже десятий пріорітет.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі всіх актуальних новин з урбаністики: bit.ly/2D7Sel3