БЕЗПЕКА, ПРОСТІР, АРХІТЕКТУРА…

Архітектура – це галузь людської діяльності, яка забезпечує суспільство життєвим середовищем – комфортним чи не дуже, безпечним чи ні, привабливим чи потворним. І час від часу виникає необхідність звірити потреби і запити її споживача з тим, що пропонують містобудівники.

    Багаторічна невизначеність із тим, яке суспільство ми будуємо, лягла тягарем на вибір орієнтирів, як у планувальній структурі населених місць, так і у розвитку архітектури в цілому. Будівельний бізнес, використовуючи слабкість державних інституцій, прагне до максимальних прибутків при мінімальних затратах. Тому не комфортне, агресивне середовище, створене без продуманої «людиноорієнтованості», віддячує нам сповна.

    Впевненість, емоційна рівновага, безпека – це те, що, в першу чергу, потребує мешканець міста від життєвого середовища. І архітектура своїми засобами має пробуджувати в ньому відчуття довіри та захищеності. Комфортно і безпечно має бути, як всередині житла, так і в міському просторі.  Байдужа, нудна і невиразна архітектура створює негативні емоції, шкодить здоров`ю і психіці. Тривале перебування поряд з безликими довгими сірими фасадами нашої масової житлової забудови підсвідомо викликає депресивні настрої, відчуття пригніченості, безвиході. Висока щільність і поверховість житлових мікрорайонів не залишає бажання бути в такому просторі, не сприяє спілкуванню і взаємодії в ньому городян.

     Однією з причин виникнення міст була потреба захисту від зовнішніх ворогів. Світ змінюється і загрози також. Приходять техногенні проблеми, епідемії і пандемії, змінюючи страхи людей. І їх разом з невіглаством завжди намагалися використати для подолання свободолюбивих настроїв у суспільстві. А організація життєвого простору може або поглиблювати їх, або згладжувати. 

       Події вересня 2011 року продемонстрували неефективність парканів і огорож в якості забезпечення захищеності від терористичних актів, і сьогодні суцільні масивні огорожі навпаки викликають тривогу і нагадують пастки.

     Непропорційно широкі вулиці і площі, великі будівлі «тиснуть» на відвідувачів та викликають невпевненість. Відгороджені парканами газони, нерозумно прокладені пішохідні доріжки не сприяють комфортності такому міському середовищу. Райони і місця, з якими у людини не виникає позитивного емоційного зв`язку, асоціюються у городян з високим рівнем агресії і криміналу. Зате історична забудова з її зрозумілими образними рядами несвідомо пов’язується зі стабільністю.

    І ще один страх – небезпечності наших вулиць та високої смертності на них у ДТП є наслідком нерозумної організації руху і транспортних мереж. Практика планування європейських міст із пріоритетом пішохода і велосипедиста перед приватним автотранспортом – приклад його подолання. Безпечна доступність – не лише пандуси і паркани, а, в першу чергу, розумно сплановані та прокладені доріжки та вулична інфраструктура.

    Загрози від безхатченків і жебраків, або навіть від перспективи вступати з  ними в контакт,  у цивілізованому світі на рівні суспільства і громади, долаються шляхом  недопущення зростання матеріальної нерівності, доступним соціальним захистом і розумним рівномірним розселенням.

    Які ще ліки може запропонувати архітектура для гармонізації територій?

    Одним з рішень міських проблем може бути так звана «капучинізація простору» – наповнення життєвого середовища архітектурними формами,  активностями, інфраструктурою, яка користується попитом у населення. Таким чином, формується образ «місця для своїх», яке вже здається зрозумілим і безпечним.

     Страхи глухих стін і непривітних під`їздів багатоповерхівок , що виникають на межі власної (безпечної) території, можливо подолати шляхом облаштування їх скляними дверима (замість металевих), які дають можливість бачити, що відбувається у вхідній зоні. Будівлі, де перші поверхи мають вітрини і прозорі двері, сприймаються, як більш безпечні. (А камери відеоспостереження гарантують невідворотність покарання за правопорушення)

     Подоланням страхів і невпевненості є також влаштування належної кількості та якості громадських просторів, які сприяють подоланню нерівності в суспільстві, заохочують соціальну активність і взаємодію людей. Наявність зелених зон, водних об`єктів, достатність інсоляції, місць відпочинку та активностей робить життєве середовище дружнім до людини.

    Залученість громади до облаштування свого життєвого середовища, поважне ставлення до традицій, використання сучасних технологій і матеріалів, дбайливе і екологічне використання ресурсів поєднане з розумними містобудівними і планувальними рішеннями здатні «лікувати» міста.

    Епідемії, пандемії, природні катаклізми у світі – не випадковість. Це плата людства за ігнорування законів світобудови. За жадібність, за неготовність гармонійно співіснувати у багатогранному світі. Це, як альтернатива  глобальній кризі чи війні, до якої світ останнім часом невпинно рухався. Нам дається шанс замислитись, чи туди ми йдемо; зробити вибір і, не чекаючи схвалення сходом чи заходом, нарешті взяти відповідальність за своє подальше життя.

    Проектувати маємо, перш за все, взаємодію зі світом, в якому живемо, нові суспільні відносини, а не лише будівлі.