Балконні лабіринти українських міст. Чи можливо знайти з них вихід?

В останній день літа на сайті Київради з’явилась чергова петиція  з вимогою заборонити склити балкони та встановлювати кондиціонери. Ініціював її Іван Тирков. Поки що підписів під цією пропозицією не так і багато – на час написання статті їх ледве перевалило за сотню. Насправді, подібні петиції періодично з’являються на сторінках мерій багатьох українських міст.

Скажімо, Анна Балховітіна, архітекторка та громадська активістка, два роки поспіль – у 2016 та 2017 році – ініціювала подібний збір підписів. Однак, рішення, яке б влаштовувало усіх і досі не знайдено. До активностей зі збору підписів долучаються медійні персони. Вони ж першими і показують приклад із повернення балконам їхнього первісного вигляду.

Скажімо, Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України, ідеєю повернути балкону його першопочаткове обличчя “загорівся” ще років 10 тому. Каже в інтерв’ю, що до цього балкон в історичному будинку був зашитий у дереві та пластику: “Зараз видно ковку. Ось стільчик стоїть. Собака завжди проситься на відкритий балкон,” – розповідає пан Дмитро. Кого найбільше вразило прохання зняти всю надбудову, так це віконного майстра. Він довго пояснював подружжю Кулеб, як корисно мати засклений балкон. “Зрештою, він проти своє волі і без симпатії таки дав доручення розісклити балкон” – зізнається пан Кулеба.

Slider image

Цар-балкон свого часу викликав шалену хвилю популярності у соцмережах

Вже згадувана Анна Балховітіна стала ініціаторкою демонтажу балкона на фасаді історичної будівлі на Шовковичній, 9. Вона подала в інтернеті оголошення, де запропонувала розібрати балкон зі сторони фасаду. Цього року про повернення історичного вигляду свого будинку повідомив також історик, дослідник радянської архітектури Семен Широчин. Він встановив на фасаді на Липській чотири декоративні вази, які прикрашали фасад будинку з 1939 року і назвав весь процес дебалконізацією.

Серед дебалконізаторів було помічено також  Михайла Мінакова, філософа та суспільствознавця.

Поки що медійні заклики Дмитра Кулеби, знаних архітекторів чи урбаністів не отримують широкого резонансу серед звичайних власників таких так би мовити споруд. Затишок, тепло та невблаганне бажання збільшити на метр площу помешкання переважають поки будь-які естетичні рішення. Натомість про балконний устрій та його українську і пострадянську специфіку випускають фільми, видають книжки і навіть маленька скульптурка захаращеного балкону є. Модний тренд розглядати антиестетику як явище міського середовища торкнувся і Урбаніста.

Дізнаємось – як оцінює балконний простір Юлія Бевзенко, менеджерка з Києва, авторка проєкту “Шукай”.

– Київський балкон це щось у межах естетичного явища чи катастрофічного?

– Пишіть, що я нервово сміюсь (справді нервово сміється – Ред.). Київські балкони це, звичайно, окреме явище. І мені здається, що їх роблять не люди, а якісь інопланетяни, які прилітають до Києва вночі і перекроюють цей балкон, а мешканці будівлі потім не можуть ніяк його змінити, тому що інопланетяни так його закріпили, що він не піддається жодному ремонту.

Якщо серйозно, то є гарні балкони. Це ті, які відкриті, з квітами та зі столиком з кількома стільцями для того, щоб випити каву і повечеряти.  Зустріти захід чи схід сонця. Все інше це просто катастрофа. Саме тому одна із наших скульптурок “Шукай!” присвячена проблемі захаращення київських балконів.

Slider image

Проєкт “Шукай!”: у Києві можна знайти бронзову міні-скульптуру “Київський балкон”

– Але як ви поетично описали цю проблему заставлених балконів, приміром, “…у пам’яті, для своїх дітей, ви залишите легенду про “Великий Балкон, на якому можна було знайти Все, Що Завгодно”. Ви співчуваєте цим балконам?

– Звичайно, що співчуваю. Але я більше співчуваю Києву, який міг би мати інший вигляд. Звичайно, коли я кажу про інопланетян, то зрозуміло, що роблять такі “приколи” звичайні люди. Коли ми винаймаємо квартири, ми не можемо, звісно, змінити цей балкон тому, що це не наша власність. Я б хотіла звернутись до цих людей завдяки вам. Люди, будь ласка, хоча б не скліть ці балкони. Бо це не лише плюси, а й мінуси. Звичайно, я розумію, що засклений балкон дозволяє додати зайвих кілька метрів площі і ми можемо зберігати там банки чи дуже потрібні речі, але можна обійтись і без цього (Про місця зберігання потрібних речей читайте  в Урбаністі найближчим часом – Ред.).

Slider image

Популярність і романтизованість балконної теми як привід подумати чи спосіб привабити?

– Які причини скління і захаращення балконів?

– Справа в тім, що у багатьох квартирах не передбачені так звані “кладові”. Місця, де можна поставити звичайні побутові речі. Наприклад, пилососи чи банки з консервуванням. Молодь зараз, правда, вже не дуже консервує. Але з’явились велосипеди, скутери, електромобільні засоби пересування. Для них немає місця ні в квартирі, ні в під’їзді. Саме тому балкони і намагаються засклити, – в більшості там ніхто не живе, там або щось зберігають, або влаштовують офіс. Я розумію, коли всі балкони будинку засклені в одному стилі. Тоді ок, все нормально. Але коли це будинок ХІХ століття і це пам’ятка архітектури і є 6 балконів з кованими бильцями, а один таки перетворюється на білий пластиковий гроб. Це порушення закону і це божевілля, яке треба зупиняти. Це ж естетичне насилля над тими, хто дивиться на це потворне явище. Такі прибудови і балкони паплюжать історичну пам’ятку. А далі ще продовжимо із наступними поколіннями, які у цьому жахітті теж живуть і вчаться порушувати правила.

Якщо ми поїдемо у Європу, то дізнаємось, що втручання в будинок дуже регламентується. Навіть колір балконних рам та матеріал не можна міняти. Але хочу сказати, що я все ж бачу зміни у Києві. Є люди, які розбирають свої балкони, повертають їм автентичний вигляд, висаджують квіти і ставлять столики.

– Але причини, які спонукають містян засклити свій балкон, різні. Скажімо, у потворних, сірих спальний районах люди це роблять з іншої причини. Щоб утеплити бетонну споруду і захистити квартиру від морозів у холодну пору, яка триває більше півроку. Чи є сенс застосовувати однакові вимоги до всіх власників засклених балконів? Я не уявляю, як це зробити.

–  Я теж не уявляю, як це зробити. Скажімо, ось на розі вулиці Володимирської навпроти Оперного театру є будинок, який вибивається із історичного контексту. Його вже пробували якось вписати у це тло. Але уявіть собі, що це один великий суцільний балкон. Я дивлюсь на нього і уявляю собі це саме так.

Slider image

“Будинок-балкон” в історичному центрі Києва

Там живуть люди. У них прекрасний вигляд із балкону. Вони бачать перед собою Оперний театр. У них все класно. Я не знаю і не розумію, що робити із будинками, які так побудовані. І поки що не бачу ані кінця, ані краю цій проблемі. Якщо у центрі у нас є такі будинки, то що вже казати про Троєщину, приміром. Бо, чесно кажучи, це все треба знести і перебудувати. Але ж це неможливо, правда?

– У мене складається враження, що цими мініатюрами, книжками і дослідженнями, всю цю потворну балконну дисгармонію зараз намагаються пояснити, вписати у тло, естетизувати, полюбити.

– … і романтизувати цей образ. Мені здається, що художники і видавці іноді ставляться до цього явища як до мистецтва. Але ці ж балкони – це частина життя міста, подобається вона нам чи ні. Ми так само встановили скульптуру не для того, аби романтизувати балконний мотлох. Це така спроба привернути увагу, але не через мітинги і нарікання “о боже, це жах і ви всі тупі”, а через скульптуру, книжку, фільм показати що це є і якого порядку це явище. Не через насильство, а через співчуття і через медійну силу. Мовляв, дивіться, ми навіть книжку випустили. Балкон-церква, балкон-корабель, – і люди можуть відмовитись собі робити подібні “ремонти”.

Slider image

Balcony Chic від Олександра Бурлака – про балконну епоху потворного і прекрасного

Насправді, чи зможуть фотографи, архітектори, режисери та мистецтвознавці достукатись до власників балконних хаусів? Поки фільм Еnter Through The Balcony (“Увійди через балкон” – Ред.) обкатує фестивалі, але режисер стрічки Роман Блажан обіцяє у наступному році вільний доступ до його перегляду. Каже, що для створення стрічки команда об’їздила вісім міст, де спілкувалася з власниками балконів та експертами. І картина приблизно однакова. Так само і книжка Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism видавництва “Основи”, присвячена тому ж феномену балконів. Маленька копія київського балкона не лишається позбавленою уваги. Зростання уваги і попиту до цієї теми це спекуляція, романтична спроба достукатись до киян чи ностальгія? Явище для досліджень чи хаос, який варто прибрати? Поки затяті суперечки і нові петиції лише окреслюють тему в естетичній площині, засклені балкони множаться і діляться, покриваючи нас і наші будівлі пластиковим лабіринтом. Чи знайдемо з нього вихід?

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі всіх актуальних новин з урбаністики: bit.ly/2D7Sel3